|
Govtianytsia Оффлайн · 15.03.2016 в 20:06
|
|
Не соромтесь, залишайте ваші відповіді!!!
|
|
|
|
dadochka225 Оффлайн · 24.03.2016 в 13:58
|
|
ІдеюГаличини як «українського П'ємонту» в історичному контексті треба розуміти як
особливу, навіть провідну роль західноукраїнських земель, Західної України, а власне Східної Галичини в українському національному відродженні, внаціонально-визвольних змаганнях. Хоча аналогічність не істинна, босправжній П’ємонт – це історична область Iталiї, королівство в минулому,
довкола якого в XIХ сторiччi відбулося об’єднання iталiйських земель в єдину
Iталiю. Галичина в певномурозумінні була українським П’ємонтом не лише починаючи з 1863 року, але вже від
двацятих, принаймні з трицятих років XIX ст. Зокрема це стосується одного з
найважливіших чинників націєтворення в Європі XIX ст., а саме розбудови національної
мови з метою зробити її стандартною. Галичина стає місцем, де спільними силами розвивається українськенаціональне життя, творяться українські національні цінності для потреб цілої
України. З цього часу духовні зв’язки між двома частинами України зміцнюються,
витворюючи одну національну культуру, одну політичну думку, один національний
ідеалУсі джерела вказують на те, що вже в той час галичанипоступово здійснювали ці наміри на підставі глибокого переконання, що їхня
мовна територія не закінчується при тодішньому австрійсько-російському кордоні,
але обіймає всі ті “руські або малоруські” регіони, що їх пізніше звикли дедалі
частіше називати “українськими” (дехто лише вагався ще, чи білоруси належать до
цього народу й його мовного простору чи ні). Тому ми переконуємося, що в деякій мірівона справді була тим П’ємонтом, тою рушійною силою галичанства, яка
об’єднувала їх з Наддніпрянською Україною з єдиною шляхетною метою – створити
власну, сильну, незалежну від Польщі, Росії, Австро-Угорщини державу. Навітьбагато відомих на той час людей наприклад вже великий діяч України Михайло Грушевський
неодноразово згадує це твердження у своїх статтях («УкраїнськийП'ємонт», «Галичина іУкраїна», «Рух політичної і суспільної думки в XIX столітті»)
|
|
|
|
|
GhOsT Оффлайн · 03.04.2016 в 15:22
|
|
Гасло “Галичина як український П’ємонт” неминуче викликає асоціації з часом, коли в Російській імперії розвиток української мови гальмувався мовними заборонами 1863 та 1876 рр. (Валуєвський циркуляр, Емський указ). Справжній П’ємонт XIX ст. був порівняно багатим європейським регіоном на північному сході сучасної Італії, що перебував під владою місцевої династії і звідки після 1815 року ішли найважливіші поштовхи для створення новітньої італійської держави. Галичани, як спадкоємці колишнього галицького королівства, тішать себе думкою, що вони також є П'ємонтом, навколо якого об'єднається Україна. Ця метафора міцно закріпилася за Галичиною після двох статей Михайла Грушевського, опублікованих 1906 року: "Украинскій Піемонтъ" і "Галичина і Україна" . Він писав: "В останнє десятиліття XIX століття Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром економічного руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювались і вдосконалювались засоби національного культурного та політико-громадського відродження українського народу. "Зокрема це стосується одного з найважливіших чинників націєтворення в Європі XIX ст., а саме розбудови національної мови з метою зробити її стандартною. Лише в Галичині вже до революції 1848/49 рр. видно яскраві намагання не лише скодифікувати українську мову, але й запровадити її до якомога ширшого кола комунікаційних царин. Тож Галичина вже тоді була чи не найважливіим регіоном у новітній історії української державності, своєрідним П`ємонтом, бо саме в Галичині вперше виявилося, попри всі складнощі, що українська мова та нація може бути повноцінною.
|
|
|
|
